Не бійся боятись
Анонси до подкастів
Востаннє я купувала так званий «короткий» датований нотатник у 2019-му.
А до того — щороку. Такі нотатники в мене були про плани розвитку, календар проектів, відпочинку. Вже у великих «довгих» щоденниках я планувала завжди найближчі дні з деталями (зустріч, дзвінок, звіт — як і всі).
Свій короткий нотатник на 2020 я спочатку намагалась втримати. В квітні я його спалила. Залила спиртом (так, таким тоді дефіцитним… ним люди мили і руки, і фрукти, і, певно, волосся) і спалила під лугошем.
Відтоді я боялась відновити таку безумовну раніше звичку
І завжди зізнавалась у цьому страху, передусім собі.
Страх — це і привід йти вперед, і чарівний піддупник, якщо привід недостатній.
І я люблю свої страхи.
Вони мотивують.
Сьогодні я побачила блокнот улюбленого бренду та ще й з «Ірисами…» Ван Гога, датований на 2024, саме того формату, який пасує для «короткого» нотатника. І не пройшла повз. І підберу гарний день, аби наповнити його життям року 2024.
Я знаю людей (та й ви всі таких знаєте… або і знаєте себе), які бояться, що не знають чогось і замість спитати чи вивчити тему бʼють себе в груди з вимогою визнання їхньої експертності
Інші бояться зізнатися, що їм страшно робити крок туди, куди уже обрали шлях.
Хтось боїться поразки в суперечці (а суперечка — це частіше про вчасно закрити рот)
Хтось боїться втрати прихвостнів, втрачаючи тих, хто справжній і щирий у сміливості говорити неприємне
Другий боїться бути незручним
Усі ці страхи, які заганяють всередину, невмолимо віддаляють від цілей та бажань, формують слабке, інфантильне оточення.