Обмеження ресурсу задля зростання
Анонси до подкастів
Я ніколи не маю запасних варіантів
Це не про план А чи план Б
Хоча трохи і про них: бо план Б в моєму випадку — про ситуативність, коли план А дав непоправну тріщину/втратив актуальність/впав в умовах форс-мажорів тощо.
Коли я працюю в проекті, то не маю «про запас» іншого (так було раніше і в наймі: не шукала роботу, допоки не закінчила попередню співпрацю)
Не маю водночас двох майстрів до волосся чи і нігтів (так у багатьох буває: записуються до тієї, яка тоді матиме віконце; а я все ж шукаю альтернативу потім, коли виникає ситуація)
Так і в бізнесі.
Якщо керівник дозволяє собі мати запасний варіант залучення коштів на випадок провалу, то він цим варіантом скористається: діри одного проекту лататиме фінансами з іншого (або з батькової кишені). Він не буде ризикувати помірковано. Він не буде шукати варіанти в умовах доступного середовища.
Саме тому при старті будь-якого проекту я завжди наполягаю на чіткому структуруванні наявних ресурсів і не даю рятувати бізнес на етапах провалів (а вони є завжди) принесеною торбинкою золотих злитків чи мідяків. І в цьому основна задача на початках: розділити кишені.
Не думайте про те, що «як не вдасться, то заплачу із картки чоловіка» — може з карткою щось трапитися; або з чоловіком. Але точно «трапиться» з бізнесом: він буде як той «40-річний хлопчик», який просив, аби я дозволила його мамі працювати поряд з ним (якось описувала таке)
Так, у бізнесі є касові розриви чи банальний дефіцит (як і профіцит), але вирішувати ці питання потрібно інструментами бізнесовими, а не брати відкладене на освіту дітей, не клянчити у дядька, не витягувати з обігу іншого проекту (з проекту в проект варто інвестувати з усіма розрахунками та зобов’язаннями, а не бездумно знекровлювати діючий бізнес)